Пауза у відносинах. Посол України в Білорусі про «больові точки»
Ігор Кизим
Це була складна і багатогодинна розмова.
Ігор Кизим, Надзвичайний і Повноважний Посол однієї з найбільших країн Європи, близької нам за мовою, традиціями і побутовому менталітету, говорив з кореспондентом «Економічної газети» про успіхи, проблеми, болі і надії на майбутнє.
- Ігоре Юрійовичу, ви вже 4 роки очолюєте посольство України в Білорусі. Були різні періоди. В якій з них працювалося комфортніше, і як йдуть справи прямо зараз?
- Я практично 4 роки в Білорусі і можу сказати, що період, який проживаємо зараз - не найкращий час мого перебування тут. До мого приїзду у нас майже півтора року не було посла, і багато доводилося робити фактично з нуля з урахуванням нового рівня дипломатичної представленості України в Білорусі. Найбільш «комфортний», якщо так можна сказати, час у наших відносинах під час моєї каденції - це, напевно, 2018-2019 роки, коли була створена нова ефективна форма співпраці - форуми регіонів, а також активізувалася робота нашої Спільної комісії з економічного співробітництва, практично регулярними стали зустрічі керівників наших держав. Все йшло по висхідній. Але ... перший удар завдав COVID, через який довелося скасувати багато двосторонніх заходів, а також робочих візитів, потім - вибори в серпні минулого року, і все, що було після них, що не могло не накласти відбиток на весь комплекс наших відносин. Було скасовано запланований на жовтень Форум регіонів в Гродно, офіційний візит Президента України Володимира Зеленського в Білорусь, чергове засідання згаданої комісії. Фактично наші відносини в політичній площині пішли на спад.
- Співпрацю на національному рівні поки поставлено на паузу. Крім Форуму Регіонів, який не відбувся восени, які проекти в даний час реалізуються в регіональному розрізі, транскордонному та між цілими регіонами?
- Форуми регіонів дійсно дали поштовх нашим відносинам на міжрегіональному рівні, і саме тут ми бачимо резерви для співпраці. Виходимо з того, що люди живуть і в регіонах, а не тільки в столицях, тому дуже важливі прямі контакти між областями. Для України, де відбуваються суттєві зміни в рамках політики децентралізації, коли регіони отримують більше самостійності і, що суттєво, фінансових засобів в своє розпорядження, це особливо актуально.
Ось кілька цифр. На першому форумі (Гомель, жовтень 2018 р.) було підписано 9 міжрегіональних угод про співпрацю між українськими та білоруськими областями та містами, а також одну міжурядову і дві міжвідомчих угоди. На другому Форумі (Житомир, жовтень 2019 р.) - 13 міжрегіональних договорів про співпрацю між українськими та білоруськими областями і містами і 2 міжвідомчих угоди.
До підписання в ході третього Форуму регіонів (планувався на 8-9 жовтня 2020 р. Гродно) готувалися ще 15 двосторонніх міжрегіональних угод, 5 планів реалізації угод про міжрегіональну співпрацю, підписаних на попередніх форумах, а також 2 міжвідомчих угоди і 13 угод про співпрацю між ВНЗ України та Білорусі.
За результатами двох Форумів регіонів, за 2019 рік 16 областей України збільшили обсяги експорту в Білорусь у порівнянні з 2018 роком. А обсяги імпорту з Білорусі в Україну також збільшилися в дев'ять регіонів України. Крім цього, безпосередньо під час форуму в Гомелі були підписані комерційні контракти на загальну суму понад 100 млн. дол. США, а вже через рік в Житомирі - на суму понад 500 млн. дол. США.
Нам би не хотілося, щоб ця «заморозка» політичних контактів негативно відбилася на добробуті наших народів і на наших торгово-економічних відносинах. Звичайно, така «політична пауза» в будь-якому випадку побічно буде впливати і на торгово-економічні відносини, але ми ніколи не говорили про те, що хочемо зупинити спільні проекти, припинити торгово-економічні відносини. Однак білоруська сторона, як мені здається, зрозуміла це однозначно: всі відносини потрібно поставити на паузу. У всякому разі, усі мої спроби якось оживити їх або хоча б обговорити наше співробітництво в таких умовах наштовхуються на глуху стіну.
Приклад. Влітку минулого року, після довгих обговорень, ми підписали Угоду з питань льотної придатності між Державною авіаційною службою України і Департаментом по авіації Міністерства транспорту і комунікацій Республіки Білорусь, який дозволяє рухати вперед нашу співпрацю в авіаційній сфері, зокрема в області технічного і сервісного обслуговування авіаційної техніки. У розвиток досягнутих домовленостей українською стороною був розроблений і в лютому переданий білоруській стороні на розгляд проект технічного документа щодо практичної реалізації положень Угоди. В даний момент ми чекаємо відповіді білоруської сторони і сподіваємося на якнайшвидший розгляд української пропозиції, яка запустить практичне співробітництво між нашими країнами в авіаційній сфері.
Ще приклад.
Спільний інфраструктурний проект з розвитку судноплавства по Прип'яті і Дніпру. У минулому році відбулася зустріч міністрів, які займаються цією інфраструктурою, був складений і підписаний чіткий план проведення робіт. Українська сторона все зі свого боку зробила: ми прокопали необхідні глибини, внесли певні зміни до законодавства, зробили на Дніпровському каскаді деякі роботи, ремонт шлюзів і т.д. І тепер чекаємо проектну документацію від білоруської сторони, зокрема по планованому порту в Нижніх Жарах. Але, поки процес гальмується з білоруської сторони, і я не розумію причин цього. Так чи інакше, але наступний крок - за Білоруссю.
Є й інші приклади, і я хотів би сказати, що багато-хто в Україні таку ситуацію пов'язує з інтеграційними процесами Білорусі та Російської Федерації. Створюється враження, ніби хтось не дозволяє розвивати, поглиблювати українсько-білоруське співробітництво. Адже згадані двосторонні проекти та угоди в якійсь мірі суперечать російським інтересам.
Відразу обмовлюся: я жодним чином не намагаюся оцінювати плани Білорусі щодо інтеграції з РФ. Це суверенне право Білорусі. Але очевидно і те, що будь-яке поглиблення співпраці між Білоруссю і Україною, в такому контексті, буде мати, м'яко кажучи, не зовсім позитивну реакцію Росії.
Мені здавалося, за ті роки, що я тут працюю, ми якось навчилися обходити деякі «підводні камені» і перш за все думати про українсько-білоруські інтереси. Але чим далі в теперішніх умовах йде інтеграція Білорусі і Росії, тим більше відчувається негативний вплив цього на українсько-білоруські відносини в цілому.
Хочемо ми цього чи ні, але є сфери, в яких ми просто не можемо дозволити собі поглиблювати наше співробітництво, знаючи, що, врешті-решт, ці галузі можуть контролюватися росіянами. Приладобудування, військово-технічна сфера, науково-технічна та навіть машинобудування.
-У 2020 році товарообіг з Україною становив 4,5 млрд доларів. Експорт білоруських товарів в Україну - 3,1 млрд доларів. Імпорт українських товарів - 1,4 млрд доларів. Україна - другий за розмірами торговий партнер Білорусі. Чи є резерви для поставок української продукції до Білорусі? Що нас чекає в поточному році? Як йде торгівля між нашими країнами в даний момент?
- За 2020 рік товарообіг України з Білоруссю склав 4,41 млрд дол. і в порівнянні з 2019 роком зменшився на 1,15 млрд дол. (-20,7%). З точки зору України, у нас дійсно негативне сальдо в торгівлі з Білоруссю приблизно в 1,5 млрд дол. США. Але, якщо прибрати з білоруського експорту в Україну «нафтові продукти» і добрива, то у нас профіцит у торгівлі з Білоруссю становить 300 млн. дол. США. Темпи зростання нашого експорту до Білорусі вже кілька років поспіль перевищують темпи зростання білоруського експорту в Україну. В динаміці ми виграємо. І падіння нашого експорту в Білорусь менше у 2020 р., ніж падіння білоруського експорту в Україну.
Резерв для поставок української продукції до Білорусі, безумовно, є. Зокрема, це продукція українських агропромислових підприємств. Незважаючи на насиченість внутрішнього ринку м'ясо-молочної продукції білоруських виробників, інтерес українських компаній до експорту товарів в цьому сегменті зберігається. Відповідні звернення в минулому році ми передавали білоруській стороні.
Одним з факторів, що стримують зростання українського експорту, є відсутність рівних умов для українських і білоруських компаній при їх участі в білоруських державних закупівлях. Каменем спотикання часто є Євразійська економічна комісія (ЄЕК). Для отримання права на ввезення підконтрольних товарів (зокрема м'ясо-молочної продукції), навіть тільки на територію Білорусі, потрібне узгодження з уповноваженими органами інших держав-членів ЄАЕС. Але, як показує практика, ключовим в цьому питанні є «голос» Російської Федерації (Россільгоспнагляд). Як наслідок в 2020 році кільком українським підприємствам було відмовлено в експорті відповідної продукції в Білорусь.
Крім того, на сьогодні діє 7 створених ЄЕК антидемпінгових мит проти української металопродукції, в якій зацікавлені і білоруські підприємства. Ці фактори суттєво обмежують обсяги українського експорту до Білорусі.
Мій колега, Посол Білорусі в Україні Ігор Сокол якось сказав, що Білорусь не вводила ніяких обмежень проти України і це все в рамках зобов'язань ЕАЕС. Але почекайте, хтось не пускає сюди наші колісні пари, хтось ще - нашу металопродукцію, сільгосппродукцію. Але це не Білорусь, а ЄАК, Россільгоспнагляд, Росспоживнагляд, ще якийсь нагляд! Ми б'ємося, щоб нам тут видали якісь сертифікати. Тобто найчастіше, намагаючись зайти на ринок Білорусі, ми як би не зовсім з Білоруссю маємо справу. Точніше кажучи, не тільки з нею.
- А що з цими колісними парами?
- По колісним парам питання якраз-таки поки вирішено. Ми довго працювали з Білоруссю по частині колісних пар після того, як в 2016 році в рамках ЄЕК підвищили мита на цю продукцію з 4 до 34,22%. Як я розумію, знову постало питання Росії. У нас є прямий конкурент - Уралвагонзавод, який випускає ці колеса. Рішення очевидно завдавало шкоди Білоруській залізниці, для якої ця продукція вкрай необхідна. Але, виявилося, немає механізму, як одній з країн в рамках ЄЕК захистити себе. І це мито діяло протягом п'яти років до січня 2021 р. І, слава Богу, спільними з білоруською стороною зусиллями рішення про підвищення мита не було продовжено. Але хто знає, що трапиться потім. Адже очевидно, що це питання має і політичний аспект.
- В Україні функціонує розвинена товаропровідна мережа білоруських експортерів, що складається з більш ніж 100 компаній. Розгалуженою мережею дилерських структур в регіонах мають у своєму розпорядженні такі флагмани економіки Білорусі, як БелАЗ, МАЗ, МТЗ, Білоруськалій і Атлант. Чи існує щось подібне щодо українських підприємств-експортерів?
- Ви маєте рацію. В Україні широко представлені білоруські провідні підприємства і компанії промислової, машинобудівної, нафтохімічної та інших сфер, які працюють на українському ринку через відповідну товаропровідну мережу, представництва та дилерські структури.
У Білорусі економіка працює так, що основні експортні підприємства - державні, вони користуються держпідтримкою, і, в якійсь мірі адмінресурсом. Тому їх і видно. У вас є товаропровідні мережі, які контролюються держконцернами. У той же час у нас більшість підприємств приватні і самі пробивають собі шлях на зарубіжні ринки. Можу сказати, що українська продукція на білоруському ринку присутня, хоч і не завжди помітна. Обсяги поставок таких товарів, істотні, наприклад, шроти (концентрований корм, побічний продукт маслоекстракційного виробництва), продукція машинобудування, металопродукція. Є групи товарів, які «приходять» на ринок, коли вони затребувані. В Україні - ринкова економіка, виробники самі шукають ринки збуту. Звичайно ж МЗС, і, зокрема, наше посольство сприяє. Але продукцію за них не продає.
- Минулими роками український напрямок було найпопулярнішим для білорусів з країн, з якими у нас існує прикордонний контроль. В даний час через пандемію і грудневу постановуРадміну Білорусі переміщення людей практично заморожене. Чи бачите Ви просвіт?
- Відносно просвіту: ми не можемо впливати на рішення білоруської сторони щодо пропуску своїх громадян і іноземців через власні кордони. Це ваша внутрішня справа. Що стосується України, то наші вимоги щодо в'їзду громадян тих чи інших країн чіткі і ясні і залежать в першу чергу від кількості фіксованих в країні випадків коронавірусної інфекції. Станом на сьогоднішній день Білорусь входить в «зелену зону», а значить, білорусам для відвідування України не потрібен ПЛР-тест і не потрібно проходити карантин.
Що стосується загальних цифр по відвідинах, то вони такі - за даними Української залізниці, Державної авіаційної служби, Державної прикордонної служби та Міністерства інфраструктури України, кількість іноземців, які в'їхали на територію України у 2020 році склала 3 млн. 382 тисячі 097 осіб. Якщо порівнювати з 2019 роком, коли країну відвідало 13 млн. 709 тис. 562 громадян, стався спад в 4 рази. З них білорусів - близько 464 тисяч чоловік, що в 5 разів менше, ніж в 2019 році. Звичайно ж, це нас не радує, але сподіваємося, що епідемія до літа все-таки відступить і білоруси приїдуть в Україну в місця традиційного відпочинку, де, повірте мені, їх дуже чекають.
- У рейтингу DoingBusiness у 2020 році Україна піднялася на 7 щаблів, зайнявши 64-й рядок з 190 країн. Білорусь в цьому рейтингу на 49 місці. Чого вам не вистачає, щоб нас наздогнати? Рівень корупції? Підключення до електромереж? Реєстрація майна? Або хочете дочекатися, поки ми самі впадемо?
- Але все-таки ми піднялися, а Білорусь опустилася на кілька позицій (посміхається). Прогрес України очевидний. Якщо серйозно, то головне, що вже було зроблено в Україні, це скасування понад 800 законодавчих актів, які не давали бізнесу жити і працювати, вільно дихати. Тепер бізнес можна зареєструвати «в єдиному вікні». Це займає лічені години. Але «DoingBusiness» - це ж не тільки економіка. Це і безпека, і інфраструктура, і транспорт, рівень зарплат (до речі, в Україні офіційна мінімальна зарплата 6000 гривень, що вище, ніж у вас).
Так, у нас, звичайно, є над чим працювати. Це і корупція, і зарплати в конвертах, і судова система, яка повинна бути реформована. Але головний фактор, який впливає на цей показник, як і на життя українського суспільства в цілому - перш за все, окупація Росією українських територій. Я не хочу наводити конкретні цифри, але очевидно, що це не тільки втрата певної частини промисловості, зростання безробіття за рахунок вимушених переселенців, а їх більше 1,5 млн чоловік, зростання соціальної напруженості в суспільстві, а й значне відволікання ресурсів на оборону, які можна було б використовувати для інфраструктурних проектів, поліпшення бізнес-клімату та створення привабливих умов для іноземних інвесторів.
Але я впевнений, що незалежно від позицій наших країн в цьому рейтингу, у нас є нереалізований потенціал для взаємодії, перш за все, в торговельно-економічній та промисловій сферах. І, в цьому контексті, як мені здається, на розвиток українсько-білоруського бізнесу значно більше вплинув фактор пандемії, ніж наші позиції в рейтингу «DoingBusiness».
- Внаслідок подій за останні півроку з Білорусі стали виїжджати фахівці високої кваліфікації з різних сфер. Одна з них - інтернет-технології. В Україні дуже розвинений ринок IT, працюють сотні шкіл навчання різним професіям в області інтернет-технологій. Чи відчувається приплив білоруських фахівців в IТ-сектор України?
- Безумовно, Україна, як і будь-яка інша країна світу, зацікавлена в висококваліфікованій робочій силі. У минулому році Президентом України Володимиром Зеленським було прийнято рішення щодо спрощення отримання дозволу на проживання в Україні для ряду категорій громадян Білорусі, зокрема. для зайнятих в IT-сфері. Це рішення було направлено в першу чергу на підтримку білорусів, які стикалися з проблемами у своїй країні. Але, це не виняткова ініціатива України. Польща, Литва, Латвія, фактично всі сусіди Білорусі і навіть країни далекого зарубіжжя запропонували білоруським IT-компаніям можливості по релокейту.
У серпні 2020 р Міністерство цифрової трансформації України розробило спеціальний сайт для того, щоб полегшити можливість переїзду білоруських IT-фахівців в Україну (belarustoukraine.com). До слова, з ініціативи нашого посольства цей сайт був перекладений на білоруську мову. У Білорусі не так багато людей спілкуються білоруською, але для певної частини населення, це важливо і принципово.
Що стосується цифр, то, за даними нашого Міністерства цифрової трансформації, за останні півроку в Україну переїхали близько 2000 білоруських IT-фахівців і до 40 компаній.
